1. Чому всі телеканали за великим рахунком, відрізняються тільки логотипами?
2. Чому хтось вкладає мільйони долярів у ТБ?
3. Чому "кнопінг" став єпідемією?
Оксана Стрілецька, «Україна молода»АБО ПЕРЕГЛЯНУТИ КОМЕНТАРІ
| Оксана Стрілецька «Україна молода» 11-02-2012 |
Нацрада воює з єдиним вітчизняним каналом для дітей, тоді як дитячих проектів у телеефірі дедалі менше
Коли мороз змушує дітей прогулювати уроки, тема їхнього спілкування з телевізором особливо актуальна. Хоч би скільки батьки і вчителі доводили, що дивитися «ящик», тим паче довго, — некорисно, ввімкнути «домашнього улюбленця» прагне більшість дітей. А чим іще зайнятися у домашніх чотирьох стінах? Це у заможних сім’ях, якими, зокрема, є й чиновницько–управлінські, телевізор може бути далеко не на першому місці серед дитячих розваг. Водночас навіть у нецентральних районах Києва (у невеликих населених пунктах — і поготів) дуже багато осель досі не мають інтернету, а можливості батьків обмежені. Адже вони не можуть ні купити DVD–програвач із ліцензованими, хорошої якості, дитячими дисками, ні відвести дитину на гурток у дитячу студію чи сільський клуб — такі заклади вже не перший рік не працюють.
11 хвилин о п’ятій ранку
Але що дивитися малечі по телевізору? Обов’язковий показ каналами дитячого контенту, зафіксований у ліцензіях, давно перетворився на суцільну пародію? Візьмемо для прикладу ICTV. В ефірі цього каналу, за результатами минулорічного моніторингу Нацради з питань телебачення і радіомовлення, замість однiєї години дитячих програм (iз мультфільмами включно) їх щодня демонстрували лише 11 хвилин. Наприкінці минулого року «чоловічий» канал припинив співпрацю з ведучим ранкової програми «Світанок», казкарем Олександром Власюком, якого більшість знає як Сашка Лірника. Швидше за все, це рішення не скоротило «дитячого» часу на ICTV. Але позбавило маленьких глядачів можливості чути україномовні авторські казки з філософськими і побутовими настановами. І дозволило мовнику переставити невеликий блок мультфільмів, якому передує стара заставка вранішнього «Світанку», на дуже ранній час. Тепер левеня у стилі Приймаченко з’являється в ефірі не близько сьомої, а о... п’ятій ранку.
До речі, «Світанок» iз Сашком Лірником поставив на поличку телеканалу ICTV статуетку «Телетріумфу–2011» за найкращу дитячу програму. І саме список номінантів головної вітчизняної телепремії, в яку потрапила навіть медично–просвітницька «інтерівська» «Школа доктора Комаровського», яскраво демонструє, наскільки мізерним є контент власного виробництва для дітей на українському ТБ.
Ще одним фаворитом останнього «Телетріумфу» став «Мультик iз Лунтиком» переформатованого каналу ТЕТ. У його ефірі програм для дітей навіть більше, ніж заявлено у ліцензії. Утiм це може радувати лише дуже відповідальних батьків, які особисто контролюють кожен телеперегляд своїх чад. Бо дуже розумно вибудувана, з точки зору підвищення рейтингів і нарощування глядацької аудиторії, сітка мовлення каналу, зачепивши юного глядача вранці, має на меті повернути його собі в післяобідню пору для перегляду неоднозначних для сприйняття підлітками серіалів. Таких як «Універ» чи, скажімо, «Зайцев+1», який на сайті ТЕТ характеризують як «...часом дурнуватий, комедійний експеримент у дусі «Реальних пацанів».
«Ми — не люди, а кишені...»
Загальну позицію представників комерційних телеканалів щодо наповнення ефіру дитячими програмами дуже гарно ілюструє пісенька бандитів iз радянського мультфільму про капiтана Врунгеля: «Мани–мани, ми — нє люді, а кармани...» А кишеням, як відомо, «дєнєжкі нужни». Виробляти якісний дитячий контент мовникам дорого і не надто вигідно, бо туди не вставиш 10—15–хвилинну рекламу. До того ж такі проекти ламають лінійки з суцільними жахами–бійками–сварками — навіть у випусках новин і політичних ток–шоу, які націлені тримати глядача на хвилі безперервної різножанрової «розважайлівки». Соціальна відповідальність — це для топ–менеджерів телеканалів, які є найманими працівниками, декларативні слова. Як і для чотирьох власників найбільших телехолдингів: мільйонерів Ігоря Коломойського, Віктора Пінчука, Ріната Ахметова та Валерія Хорошковського (хоче де–юре справами групи «Інтер» займається дружина «свіжоспеченого» міністра фінансів, екс–голови СБУ). Ці люди в умовах нашого дикого капіталізму й наростаючого авторитаризму лобіюють зовсім інші питання. До того ж на запуску дитячих телепрограм особливо не попіаришся.
Є ще державний Перший Національний канал, який зобов’язаний мати в ефірі дитячі програми. Утiм і з нього зникли проекти «Поки батьки ще сплять» та «Вечірня казка». А «Кумири і кумирчики» з ведучим Іллею Ноябрьовим дітям краще не дивитися. Бо можуть подумати, що кривляння і наряди їхніх ровесників у стилі а–ля Лоліта Мілявська — це типажі для наслідування.
СЛУХАТИ - В ефірі українських телеканалів дитячі програми становлять менше 5 відсотків, і показують їх зазвичай в абсолютно незручний для дітей час – наприклад, уночі. Про це нещодавно заявив Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко. Він закликав телеканали збільшити кількість дитячих передач. Водночас, медіа-експерти сумніваються, що частка невигідного з економічної точки зору контенту на українських каналах найближчим часом зросте.
Чи буде в ефірі «Малятко–ТБ»?
Зрозуміло, що відстоювати права дітей має держава. «Одним із пріоритетних напрямів роботи Національної ради, запланованих на 2012 рік, є розвиток та відновлення вітчизняного дитячого мовлення», — сказала після засідання регуляторного органу 18 січня заступник голови Нацради з питань телебачення і радіомовлення Лариса Мудрак. Тоді було ухвалено більше десятка рішень про призначення перевірок вітчизняним загальнонаціональним каналам, супутниковому «Малятку–ТБ» та кільком радіостанціям, до яких є претензії щодо трансляції дитячих програм. Нині результати перевірок уже опрацьовують спеціалісти Нацради.
Чи означає це, що нарешті скресла крига щодо контенту для дітей на телебаченні? Навряд чи. І свідчення того — ситуація навколо єдиного вітчизняного україномовного каналу «Малятко–ТБ». Щоб зрозуміти її суть, варто згадати результати минулорічного цифрового конкурсу. Тоді ліцензії Нацради на цифрове мовлення отримали, зокрема, «надважливі» для телеглядачів «Хокей» віце–прем’єр–міністра Бориса Колесникова та Нацбанківський «Банк–ТБ», а «Малятко–ТБ» залишилося без цифрової ліцензії. Директор телеканалу Володимир Кметик, який знає чиновницькі правила зсередини, бо працював свого часу у Держтелерадіо, наважився оскаржувати результати конкурсу, як і кілька інших мовників. Суд першої інстанції об’єднав кілька позовів в одне провадження і визнав цифровий конкурс правильним (хто б сумнівався). Невгамовний Кметик зараз оскаржує це судове рішення. І продовжує вести з членами Нацради вже публічне листування, щоб з’ясувати, чому ж «Малятку–ТБ» не дали ліцензію.
Напевно, щоб не у формі довільного листування, а офіційними наказами Нацради роз’яснити допитливому Володимиру Івановичу, що не так, на каналі провели позапланову перевірку. Члени регуляторного органу «інкримінують» дитячому каналу незаконний показ документальних фільмів товариства «Просвіта» — «Невідома Україна» та «Логос» (мовляв, ці проекти не для дітей віком до 14 років) та дуже кумедних дитячих анімаційних заставок–пісеньок із текстом про можливість закачати їх за плату в мобільні телефони. Що це може означати для каналу «Малятко–ТБ»? Нацрада може винести друге попередження (для першого у 2010–му теж знайшлася формальна причина невідповідності умовам ліцензії). А два попередження — це вже можливість забрати ліцензію у мовника. Володимир Кметик не відкидає вірогідності саме такого розвитку подій.
«Одним із пріоритетних напрямів роботи Національної ради, запланованих на 2012 рік, є розвиток та відновлення вітчизняного дитячого мовлення». Якщо це не популістські гасла, то єдиний вітчизняний україномовний дитячий телеканал не зникне з ефіру. А Нацрада принципово застосовуватиме санкції з питань телебачення і радіомовлення щодо недотримання ліцензійних умов стосовно дитячих програм (а також україномовного продукту, скажімо) до всіх мовників. Також регуляторний орган разом з об’єднаннями телевізійників має ініціювати запровадження соціально важливих законодавчих норм, які б давали преференції для виробництва дитячих програм. Якщо, звичайно, ця рада справді дбає про національні інтереси.
......................................................................................................................................
12 коментарів:
По питанню №1 до Віктора Пелєвіна "Дженерейшн Пі", там все сказано.
Питання №2 - залізти кожному в голову і там царювати - витрати того варті.
Питання №3 - Бог дав людині саме цінне - право вільного вибору. Його можна застосувати до вибору кнопок на пульті телевізора, а можна вибирати між пультом і книгою і т.д.
Выставка CES 2012 в той ее части, которая касалась телевизоров, в полной мере продемонстрировала крах капитализма фразу, прочитанную мной в книге «Бизнес в стиле фанк». Звучит она так: «Больше нет плохих машин, все они одинаково хороши» и является цитатой из отчета рейтингового института JD Power 1996 года. Все новые телевизоры уже давно не те ящики, которые покупали (часто в кредит) наши родители, чтобы смотреть 2 канала советского телевидения по вечерам и в выходные дни. Они одинаково хороши технологически: имеют доступ в интернет, могут показывать 3D-изображение, воспроизводить файлы, загружать и транслировать видео из сети, развлекать играми. Но теперь они еще и одинаково выглядят внешне.
В самом деле — ведущие мировые производители телевизоров — Sony, Samsung и LG практически одновременно, день в день, показали старшие модели своих телевизоров, имеющих еще и одинаковый дизайн. Нет, мы не хотим никого ни в чем обвинять, но вам не кажется, что все эти подставки телевизоров (сами панели уже давно выглядят одинаково как полированные столешницы из черного дерева) подозрительно похожи? Двойное совпадение еще можно назвать случайностью, но тройное — это уже чересчур (при том, что к процессу явно не прикладывала руку Apple).
Сегодня уже можно говорить о некоторой моде. Моде на дизайн. Это такое же сезонное явление, как и показы мод дизайнерских домов весной и осенью. Фразы по типу «в этом сезоне снова в моду входят ткани в горошек» получат свои аналоги для потребительской электроники. Чем еще можно объяснить такое сходство в дизайне трех великих компаний во многом определяющих направление всей отрасли телевизоров — устройств по популярности не уступающих в мире мобильным телефонам.
Какое будущее ждут телевизоры в условиях, когда им приходится конкурировать с тем же интернетом за внимание пользователя. Как тут не вспомнить любопытную теорию о трех панелях (компьютер, телефон, телевизор), в которую уже два года как сами собой напрашиваются еще и планшеты? Согласно этой теории пользователи станут (или уже стали) потреблять один и тот же контент, меняя лишь эти самые панели, в зависимости от ситуации. Новости, фильмы или прогноз погоды мы уже сейчас смотрим в течение дня в любом из этих вариантов даже не задумываясь о том из какого источника приходят эти новости. Это становится естественно и в будущем такие «переключения» в течение дня будут происходить все чаще и больше.
Уже сегодня я не смогу точно вспомнить на следующий день на каком языке я смотрел фильм — на русском или украинском. Завтра телевизор станет такой же частью моей информационной среды обитания, при которой я не смогу вспомнить где именно смотрел фильм или видео в интернете — на телефоне, ноутбуке, планшете или телевизоре. Да это никому и не будет важно. Производители телевизоров (являясь также производителями все тех же планшетов, компьютеров и телефонов) знают об этом и уже давно готовятся к этому перевороту
У середньому дитина проводить перед телевізором від 14 до 28 годин на тиждень, тобто від 2 до 5 годин щоденно. Це величезний проміжок часу, протягом якого вона вбирає в себе нову інформацію. Часто батьки самі вручають дітям пульт від телевізора, а вже потім скаржаться на страшні фільми та недитячі програми. Замість скаржитися дорослі можуть узяти дитячий телеперегляд у свої руки.
Сучасні провайдери цифрового телебачення надають послуги «батьківського контролю», які дозволяють фільтрувати те, що дивиться дитина. Такі функції можливі завдяки технології IP-TV – спеціального протоколу, при якому телебачення йде тим же каналом, що й інтернет, але вищої якості. IP-протокол надає доступ до широкого кола відео- та аудіопослуг, головна ознака яких – інтерактивність.
Як нові можливості цифрового ТБ можуть сприяти безпеці дитини – це питання обговорювалося на баркемпі із соціальної журналістики «СоціалкаCamp».
Оксана Маслова, піар-менеджер Одеської телекомунікаційної компанії Tenet, розповіла про послугу компанії «Розширений батьківський контроль»: «Перевага такої функції в тому, що не провайдер визначає набір безпечних каналів, а самі батьки. Дорослі можуть легко заблоковувати будь-який канал, поставивши на нього пін-код. Так само можна заблокувати будь-який фільм чи інше відео з бази даних Tenet. У результаті дитина, з одного боку, не втрачає права вибору, але з іншого – зникає небезпека натрапити на щось неприйнятне для дитячого віку».
Користувачі можуть створювати рейтинг фільмів (із відеобази компанії), рекомендуючи їх для перегляду іншим. Якщо ж батьки заблокували певний фільм, то інші користувачі це побачать, і таким чином потенційно небезпечні для дітей фільми опускаються нижче в рейтингу.
За словами Оксани Маслової, батьки можуть скласти свій список фільмів (зі спеціального «Дитячого кінозалу»), мультфільмів чи різноманітних освітніх програм для дітей. Освітні програми дають можливість вчити абетку, іноземні мови та інші предмети.
Нині в Одеській області протоколом IP-TV користуються 3,5 тис. сімей. Із них 70% використовують функцію розширеного батьківського контролю. «Ми плануємо також проводити освітні програми серед користувачів, і зокрема батьків, – сказала Оксана Маслова. – Необхідно детально пояснювати призначення та можливості послуги батьківського контролю. Адже часто трапляються випадки, коли користувачі бояться щось змінювати в налаштуваннях і навіть не знають про можливості сучасного телебачення».
Чи винне телебачення в тому, що дитина росте телезомбі? Як не дати дітям від трьох до семи залипнути перед «ящиком», натомість використавши потенціал телебачення для навчання і розвитку.
Яскрава картинка, що безперестанку змінюється, здатна полонити навіть найжвавішу дитину, змушуючи її просиджувати годинами перед «ящиком». Тому чимало родин із появою дитини відмовляються від телебачення повністю, аби тільки не дати маляткові перетворитися на телезомбі. Чи варто батькам сприймати телевізор виключно як джерело психічних розладів, ожиріння і збайдужіння до реального світу? Психологи, що співпрацюють із американським громадським телебаченням, стверджують: діючи свідомо й дотримуючись певних правил, батьки можуть перетворити телевізор на союзника й помічника у вихованні та розвитку дітей. MediaSapiens уже публікував поради для батьків немовлят, ці ж стосуються радше дітей від трьох до семи.
Телеперегляд може бути корисним для вашої дитини. Одначе для цього не досить залишити телевізор увімкненим у кімнаті, де перебуває дитя: ви повинні працювати над здоровими телеглядацькими звичками, і що раніше почнете, то краще. Йдеться не лише про звички вашої дитини. Не забувайте, що для вашої дитини ви – головний взірець, вона неодмінно повторюватиме вашу власну глядацьку поведінку. І навпаки, якщо ви хочете скерувати її дії в певне позитивне русло, варто почати з себе.
Будьте активними глядачами. Дитина не повинна зробити висновок, що телевізор – це те, що заважає людям спілкуватися між собою. Розмовляйте про те, що відбувається на екрані. Повторюйте фрази, що пролунали в мультфільмі чи програмі. Заохочуйте дитину ставити запитання щодо незрозумілих їй речей та подій, побачених в ефірі, і розпитуйте її про те, що вона бачить і розуміє. Трирічна дитина ще не вміє аналізувати, але може поділитись із вами емоціями та асоціаціями. Призвичаївши дитину обговорювати те, що вона бачить, ви не дозволите їй впасти в гіпнотичне заціпеніння перед телевізором.
Під час телеперегляду краще рухатись, аніж сидіти на місці. Якщо в ефірі співають – співайте, танцюють – танцюйте, плескають – плескайте разом із дитиною. Побавтеся у вгадування на слух: попросіть дитину відвернутися від телевізора і називати, вгадуючи за голосом, тих героїв, які з’являються у програмі. Якщо дитина схильна «пірнати» в екран, підходячи занадто близько, – змушуйте її тримати дистанцію.
Будьте активними глядачами. Дитина не повинна зробити висновок, що телевізор – це те, що заважає людям спілкуватися між собою. Розмовляйте про те, що відбувається на екрані. Повторюйте фрази, що пролунали в мультфільмі чи програмі. Заохочуйте дитину ставити запитання щодо незрозумілих їй речей та подій, побачених в ефірі, і розпитуйте її про те, що вона бачить і розуміє. Трирічна дитина ще не вміє аналізувати, але може поділитись із вами емоціями та асоціаціями. Призвичаївши дитину обговорювати те, що вона бачить, ви не дозволите їй впасти в гіпнотичне заціпеніння перед телевізором.
Під час телеперегляду краще рухатись, аніж сидіти на місці. Якщо в ефірі співають – співайте, танцюють – танцюйте, плескають – плескайте разом із дитиною. Побавтеся у вгадування на слух: попросіть дитину відвернутися від телевізора і називати, вгадуючи за голосом, тих героїв, які з’являються у програмі. Якщо дитина схильна «пірнати» в екран, підходячи занадто близько, – змушуйте її тримати дистанцію.
Не припиняйте взаємодіяти з дитиною. Спілкування є одним із найважливіших чинників розвитку. Навіть якщо увага дитини захоплена подіями на екрані, ви можете сісти поруч, взяти її за руку й додати їй відчуття близькості. Якщо ви не маєте змоги бути поруч із дитиною під час телеперегляду, запрошуйте інших членів родини або друзів. Краще, якщо дитина дивитиметься телевізор у вітальні або на кухні разом із вами, а не у спальні. В дитини не повинне сформуватись уявлення про телеперегляд як заняття, якому віддаються на самоті.
Володар Пульта – ви, а не дитина. Пульт дистанційного управління телевізором, як і будь-який «предмет сили», справляє на дитину магнетичний вплив, тож ви повинні встановити незламне правило, за яким будь-які маніпуляції з телевізором здійснюєте тільки ви. Щойно пульт опиняється в руках дитини, в неї виникає спокуса не лише перепрограмувати телевізор чи позбивати налаштування, але й перемикати його на власний розсуд, не реагуючи на ваші зауваження. Тоді вже не обійтись без каральних санкцій, яких не любите ні ви, ні ваша дитина. Тож краще тримайте пульт поза зоною досяжності. Якщо дитина переглядає відео на комп’ютері, поясніть їй, що не варто натискати на клавіші, або приберіть/заблокуйте клавіатуру й мишку.
Старанно добирайте програми і фільми, які дивиться ваша дитина. В ідеалі варто спершу переглянути їх самим, аби пересвідчитись, що там немає нічого, що загрожує дитячій психіці. В усякому разі, слід пошукати в інтернеті, що пишуть про програму чи фільм, обираючи не тільки статті та рецензії, які можуть виявитись рекламними, але й відгуки пересічних людей. Розпитуйте друзів і знайомих, що вони показують своїм дітям. Замість шукати «що там цікавого по телевізору показують», краще поставте запис перевіреної програми чи мультфільму, що не принесе вам і вашій дитині прикрих несподіванок.
Для ввімкнення телевізора повинна бути причина. Інакше телевізор перетвориться на фонове бубоніння. Оберіть конкретну програму (фільм, мультик), яку ви хочете подивитися, і вимкніть телевізор після її завершення. Телебачення є потенційним джерелом необмеженої кількості порівняно одноманітних розваг, тож важливо показати дитині, що ви – як і вона – споживаєте їх дозовано, в розумній кількості. По завершенні перегляду ви можете оголосити: «Все, мультик скінчився, тепер час зайнятись чимось іншим».
Для вимкнення телевізора є маса причин. Нагадуйте дитині про величезну кількість інших цікавих занять, окрім перегляду телебачення. Дайте їй зрозуміти, що, приглушивши звук або вимкнувши телевізор узагалі, вона може отримати щось не менш вартісне: ігри надворі, спілкування з іншими людьми, малювання, танці, співи і багато іншого. Пояснюючи це, ви можете навести приклад якогось із телевізійних героїв, яким захоплюється ваша дитина: «Якби *** тільки й робив, що дивився телевізор…?». Відтоді, як дитина навчиться користуватись годинником і стежити за часом, чітко регламентуйте часові рамки перегляду й заохочуйте її саму вимикати телевізор – це може сприйматись як цікава гра. І, звісно ж, не піддавайтесь на провокації та істерики, якщо дитина просить/вимагає ще.
Якщо ваша дитина гостро реагує на те, що відбувається на екрані, включайтеся – не залишайте її наодинці з емоціями. Переляк погано лікується раціональними зауваженнями на зразок «тут нема чого боятися», краще обійняти дитину й дати їй улюблену іграшку. Якщо дитина стає надміру агресивною, схильною до насильства, варто, принаймні, тимчасово зав’язати з програмами, в яких воюють чи б’ються. А програм, у яких персонажі схильні вирішувати конфлікт за допомогою грубої сили, варто уникати в принципі. Якщо ви бачите таку поведінку на екрані, ви можете внести корективи в її сприйняття, коментуючи: «Замість бити свою сестричку, цей хлопець міг би чемно попросити її не заважати».
Поясніть дитині, що таке реклама, навчіть вирізняти рекламні ролики з-поміж мультфільмів і програм. Якщо розуміння того, що симпатичний ведмедик із реклами співає й танцює заради маминих і татових грошей, не зменшує потягу дитини до реклами, відвертайте її увагу під час рекламних пауз, тимчасово перемикайте канал або вимикайте телевізор узагалі. Якщо ж дитина все одно вимагає купити їй іграшки чи харчі, які побачила в рекламних роликах, перегляд каналу, який їх демонструє, варто припинити, принаймні, тимчасово.
Дозвольте дитині обрати самій із-поміж множини попередньо дібраних вами варіантів телеконтенту. Не нав’язуйте їй своїх власних уподобань. Не забувайте, що ваше та її сприйняття дуже різниться, і те, що здається вам примітивним або потворним, може бути найцікавішим для дитини. Хоч як би вам хотілося, щоб ваша дитина надавала перевагу розвитковим і навчальним програмам, змиріться з тим, що для її розвитку в цей конкретний момент найкращим може виявитися саме «Барні» чи «Лунтік». І не хвилюйтесь, якщо ваша дитина зосереджується на окремій програмі або фільмі, багато разів переглядаючи те саме знову і знову. Це не зашкодить – отримавши всі поведінкові, емоційні та естетичні уроки, які спроможна дати ця програма, дитина з легкістю переключиться на щось нове. Головне, щоб це нове було напоготові.
Якщо дитина наслідує улюбленого героя, не заважайте їй, скеровуючи, якщо це можливо, її дії в найбезпечніше та творче русло. Поясніть дитині, що мультиплікаційні персонажі вміють робити речі, на які не здатні реальні люди. Нагадуйте про це періодично. У разі чого запропонуйте пограти в якогось іншого телевізійного героя, який не літає, не б’є посуд і не топить кішку у ванні. Звідси очевидна порада: варто знати світ, у який занурюється ваша дитина, коли переглядає телепрограми. Інакше ви просто можете не знайти спільної мови.
Не дозволяйте розвинутися комплексам. Стимулюючи механізми наслідування, телебачення змушує дітей прагнути багатьох речей і часом тяжко переживати їхню недосяжність. Варто виокремити з-поміж дитячих прагнень і мрій апріорі нездійсненні (бути Гаррі Поттером, відростити крила) і спробувати перетворити їх на гру, перевівши в уявну площину. Говоріть дитині про те, що вона нічим не гірша за того чи іншого героя, і замість недосяжних можливостей та характеристик у неї є інші, не менш цінні. Якщо йдеться про цілі, умовно досяжні в дорослому віці (літати в космос, грати як Андрій Шевченко), запропонуйте зробити перші кроки до цієї віддаленої мети – почитати книжку про космос, піти пограти у футбол тощо.
Часто комплекси стосуються зовнішності кіноакторів і телевізійних персонажів. Поясніть, що «зіркова» краса є значною мірою наслідком роботи стилістів та дизайнерів, і що натуральна зовнішність краща за ляльково-фотошопну.
Не дозволяйте сформуватися хибним стереотипам. В ідеалі дитина повинна зрозуміти, що події на екрані – чиєсь суб’єктивне бачення, а не реальність. Програми чи фільми, що змальовують жінок слабкими і залежними від чоловіків, представників певних рас чи культур вивищують над іншими, демонструють переваги молодих над старими, потребують від вас додаткових пояснень. Бажання бути схожим на героя-переможця з мультфільму не повинне перетворитись у дитячій свідомості на зверхнє ставлення до інших.
Ніякої їжі перед телевізором! Бажання щось пожувати під час телеперегляду є суто рефлекторним і не пов’язане з голодом, тож ваша дитина має всі шанси заробити ожиріння чи зіпсувати шлунок смачною, але анітрохи не корисною їжею. Якщо ви самі любите засісти перед телевізором із поп-корном, горішками чи чіпсами, відвикайте.
Обережно, залежність! Поклавши руку на серце, зізнаймося: ми самі вмикаємо дитині телевізор чи мультик на комп’ютері, аби на певний час спекатись її й зайнятися важливими для нас справами. Часом це необхідно й неминуче. Але, якщо ми нейтралізуємо дитину в такий спосіб регулярно й надовго, постає питання: хто тут залежний – дитина, яка йде запропонованим їй шляхом найменшого опору й максимальних розваг/задоволень, чи дорослі, які вже не можуть обійтися без цього «заспокійливого»? Цю проблему не завжди легко вирішити, але, принаймні, слід усвідомлювати, що її джерелом є наші власні помилки, недбалість і лінощі, а не зловороже телебачення, яке «дебілізує» наших дітей.
18 січня Національна рада з питань телебачення та радіомовлення ухвалила рішення про позапланову перевірку 9 телеканалів і трьох радіокомпаній на предмет дотримання ними ліцензійних вимог щодо обсягів дитячого мовлення. Аргументи – моніторинг теле- та радіоефіру цих мовників показав, що дитячі програми демонструються не в повному обсязі.
Серед компаній, на які чекає перевірка, – Перший національний. Канал державний і, здавалося б, не повинен мати проблем із дитячим контентом, який на комерційних телеканалах стрімко зменшився, а подекуди й просто зник, через заборону реклами в дитячих програмах. Але насправді й на Першому не все так просто. Бо в сітці мовлення з програм для дітей і про дітей тут можна завважити хіба що «Крок до зірок. Євробачення», щоденний мультсеріал «Каспер. Школа страху» та недільне шоу «Кумири та кумирчики». Всі три проекти – відверто розважальні. Тим часом дитяче телебачення, за неписаними правилами, мусить поєднувати розважальну складову з пізнавальною й навіть навчальною, не кажучи вже про важливість соціалізації за допомогою дитячого ТБ, донесення ним до юних глядачів принаймні розуміння того, «что такое хорошо, что такое плохо».
Іншими словами, дітей треба вчити розважаючи, а не просто розважати. Саме з останнім у нинішніх діток змалечку – жодних проблем! Тут тобі й стрілялки-бродилки в компах, і японське аніме на дисках, і симулятори в кінотеатрах...
Але якщо вже мова зайшла про телебачення, та ще й державне, меню дитячих програм викликає великі сумніви щодо його затребуваності цільовою аудиторією. До слова, ще на Першому національному запустили чергову порцію міні-мультиків на тему «Народна мудрість» нібито для дітей. Але позаяк ці двохвилинки погоди не роблять, бо використовуються як міжпрограмні заставки, їх можна оминути. Наразі ж ідеться про те, що повноцінного продукту, здатного конкурувати з навчально-розважальними програмами колишнього радянського телебачення, а нині – деяких російських нішевих телеканалів, на Першому національному за два роки його реформування так і не створено. Натомість після невдалих спроб реанімувати «Вечірню казку» її просто зняли з ефіру. Щоправда, новий генпродюсер каналу Ілля Ноябрьов у своєму засадничому інтерв’ю «Телекритиці» пообіцяв відродження «Вечірньої казки» та проект для дітей середнього шкільного віку «Школа юного суперагента», пілотний випуск якого вже знято.
Тим часом з ефіру Першого національного зникла не лише «Вечірня казка», право на формат якої, до речі, канал зареєстрував за собою як на торгову марку «На добраніч, діти», а й досить популярна програма «Поки дорослі сплять». На сайті каналу чимало обурених відгуків від батьків, чиї діти залюбки дивилися цю програму, яка саме й поєднувала приємне з корисним. На тому ж сайті є відгуки і про програму «Кумири та кумирчики». Пишуть, щоправда, лише ті, чиї діти-онуки-племінники знімалися в цих «масках-шоу», переважно запитуючи, коли викладуть відео з тим чи тим персонажем.
«Цікаво мислити», вочевидь, означає, що, коли маленького хлопчика запитують, ким він хоче стати, дитина відповідає: «Космонавтом!». Причому в програмі від 29 січня таку відповідь ведучий Ілля Ноябрьов почув від обох учасників «Кумирчиків» чоловічої статі. Один із них кривлявся під фонограму пісні Валерія Меладзе «Вот и кончилась тетрадь....», а другий не менш «успішно» зображав Елтона Джона. «Прикиди» в дітей були – мамо, ховайся: дорогі костюми та аксесуари, в яких нещасні жертви батьківських амбіцій виглядали, як актори театру ліліпутів, вибачте на слові. Надто ж уразила своєю «щирістю» мала Катруся. Дівчинка пародіювала (іншого слова просто годі й дібрати!) Лоліту, розвалившись на диванчику й виставивши на загальний огляд пухкеньку ніжку в білих колготках. Ніде правди діти, такий прийомчик цілком у дусі справжньої Лоліти, проте якщо в когось це викликає замилування, то, мабуть, зі смаками публіки щось негаразд.
З аргументами творців формату, мовляв, діти дуже люблять копіювати дорослих, і ми надаємо їм можливість зробити це привселюдно, можна було б і погодитися, якби не одне «але»: далеко не завжди варто виносити на широку публіку дитячі спроби побути в дорослій шкурі, які переважно придатні хіба що для домашніх концертів.
Враження, що діти, котрі наслідують своїх кумирів, уміють лише кривлятися, несподівано підтвердив і зірковий гість програми Олексій Мочанов, який так і сказав про одного з учасників: «Ніколи не бачив, щоб так кривлялися! Справжня мавпа!».
Від себе додам: дресирована. Бо ж це треба було з дитиною вчити характерні рухи під фонограму, примушувати її якось потрапляти в «плюсівку» або ж бодай подеколи вставляти слова з пісні, на яку замахнулися... Одне слово, зусиль на дресуру безневинних дітей витрачається чимало. От тільки питання: що це їм дає, окрім записаних на відео виступів, якими в майбутньому можна буде похвалитися перед власними дітьми?
Але ще велике питання, чи нинішні учасники «Кумирів та кумирчиків», повироставши, взагалі захочуть згадати свій дитячий досвід участі в такому шоу. Як і ті дитячі програми, що їх наразі може запропонувати Перший національний. Так, маленький привид Каспер – персонаж навіть симпатичний, але ж потойбічний, та ще й із геть іншої культури. І може навчити дитину хіба що хуліганських витівок у стилі «Школи страху», де й сам навчається. Мабуть, у Першого немає коштів на показ бодай мультиків про козаків, які чомусь давно регулярно демонструє канал «Россия». Та й на апгрейд «Вечірньої казки» грошей катма, адже, вочевидь, дуже витратилися на реєстрацію торгової марки. Тож дітям лишається хіба що й далі крутитися перед дзеркалом, прибираючи пози попсових співаків, або ж укотре переглядати «Телепузиків» чи «Мультик із Лунтіком» російського виробництва
Есть у меня такой мелкий личностный недостаток - я очень люблю документальное кино. Поэтому единственным ценным приобретением с подключением кабельного ТВ стал канал Viasat History. Единственным, потому что подключение кабельного ТВ лишний раз подтвердило нехитрую истину - "шестьдесят каналов - а смотреть нечего". Такое получилось переподключение с собственного унитаза на городской канализационный коллектор - источников говна стало больше.
У моєму дитинстві було соромно довго спати під час літніх канікул. Особливим шиком вважалось завалитися бодрячком о восьмій ранку додому до подруги і невинним голосом спитати її бабусю: “А Оля вийде?” Оля тим часом ще солодко спала, пускаючи слину на подушку, але намовлена звечора бабуся поважно відповідала, що Оля в ванній або снідає. Наступного ранку я прокидалась майже в обід і дізнавалась уже від своєї бабусі, що буквально з першими променями сонця заходила Оля. За легендою, у цей час я була на базарі. Такі ігри тривали доти, доки ми не усвідомили, що у світі дорослих сон до обіду не є чимось гріховним. Тим паче, якщо перед тим до другої ночі читаєш книги.
Протягом життя таких стереотипних приводів для сорому траплялося ще багато. Наприклад, у шкільні роки по телевізору конче потрібно було слідкувати за усіма серіями “Альфа”, але неприпустимо — дивитися “Жінку з ароматом кави”. Хоча навіть хлопці були обізнані у тяжкій долі цієї ароматної жінки. Виправдовувались: мама дивиться, звук на всю хату, хоч не хоч — будеш знати.
Останніми роками перегляд ТБ часто вважають справою зомбованого бидла. А інтелектуальне небидло, яке тусується переважно на ФУПі та Фейсбуці, демонстративно бойкотує телебачення. Парадокс, але самі противники телевізора часто обговорюють учасників Х-фактора і репортажі ТСН. Статуси такого типу стандартно починаються так: “Ой, любі друзі, я тут випадково ввімкнула телевізор/була в гостях в бабці, яка дивилась цей жахливий Інтер/бармен-скотина не хотів вимикати телебачення...” Далі — фі-фі-фі, докладна розповідь про побачене та отриманий шок, - і купа коментів у стилі “викинь зомбоящик, він руйнує мозок”, або “я от дивлюся лише Діскавері”, або “а я вже 2 роки без телевізора, і відчуваю просвітлення”. Більше схоже на клуб анонімних телеманів. У відповідній групі ТБ-ненависників на Вконтактіку (!) існує тема “Реклама, яку ви ненавидите”. То де ж ви бачите ту рекламу, якщо не зомбуєтеся телебаченням? Чи це лише у мене, натренованої тими дитячими вилікуваними комплексами, такі розмови викликають мимовільний фейспалм?
Про відмову від телевізора говорять навіть особи, яких по цьому гидкому ТБ показують. Наприклад, один дуже активний політик у своєму блозі емоційно повідомляв, що не дивиться телевізор, бо усі канали належать підлим олігархам, котрі вставляють у програми 25-й кадр. А російський співак — зірка українського телешоу — зізнавався у якомусь інтерв'ю, що одночасно кинув і курити, і дивитися ТБ. А ще, на мінуточку, сам голова Національної ради з телебачення і радіомовлення говорив, що рідко дивиться телевізор.
Якщо насправді керуватися аргументами представників антиТБшного культу, варто обірвати всі дроти, закрити квартиру, викинути ключ і жити на дереві у лісі. Або, як варіант для екстравертів, - організувати поселення мормонів. Бо замінювати телебачення Інтернетом — це, як кажуть, шило на мило. Інтернет відрізняється хіба тим, що в ньому можна сидіти набагато довше, ніж біля “ящика”. І не напружуватися виходом з дому для спілкування з друзями, а переписуватися гуртом у коментарях, та ще й у компанії нардепів, письменників, журналістів... В тому числі і тележурналістів.
Не важливо, біля якого екрану вбивається час - ноутбука чи телевізора. Зомбоящиком є і один, і другий. Звичайно, можна довго говорити про ілюзорну свободу вибору, яка начебто є в Інтернеті. Але вона аналогічна свободі, яку людина отримує, коли клацає пультом і обирає телеканал. До того ж, і в Інтернеті від телебачення сховатися неможливо, тому викинути телевізор — не вихід.
Ви не дивитесь телевізійні випуски новин, бо вони необ'єктивні і руйнують ваш мозок, але при цьому читаєте ці ж новини в Інтернеті — на сайтах, таких самих продажних, як і телеканали. Ви не спостерігаєте за тупими ТБ-шоу і серіалами, але качаєте "Інтернів" з торентів і на ничку насолоджуєтеся ютубівським відео випусків "Великої різниці" чи Шустера. Заборонений плід солодший?
Юлія Шешуряк на Фейсбуку
Що видно в дзеркалі коли в кімнаті нікого немає. Правильно - ніц. А що видно на екрпні зомбоящика, коли дітей немає біля нього. НІЦ! Шановні Батьки, все в наших руках і відповідальність за Дітей є найголовнішим завданням у цьому світі!
Дописати коментар