Ось так, любі діти!

В юності всі ми мріємо в один прекрасний день покинути батьків, але згодом настає інший день, коли батьки залишають нас. І тоді ми мріємо лише про одне: знову стати хоч на хвилинку дітьми, які жили під їхнім дахом, обійняти їх, сказати їм, не соромлячись, як ми їх любимо, притулитися до них міцніше, щоб вони нас заспокоїли ще хоч раз.