Як інформаційне суспільство конструює і контролює нас

Георгій Почепцов


Навіть після нетривалої роботи з інтернет-пошуком у мозку людей відбуваються зміни, вважають дослідники.
Першим, хто заговорив про суспільство, побудоване не на енергії, а на інформації, був не Маклюен, як ми звикли думати, а Вінер. У книзі Вінера «Кібернетика» є окремий розділ «Інформація, мова і суспільство» (див. роботи: Винер Н. Кибернетика, или управление и связь в животном и машине. – М., 1968; Винер Н. Творец и робот. – М., 1966). Кібернетика взагалі тоді створювалася не як математична дисципліна, а як соціальна (майже) з використанням зворотнього зв’язку в різних сферах: від техніки, але й до людський спільнот.

Негропонте, який довгі роки очолював медіалабораторію Массачусетського технологічного університету (його сайт – web.media.mit.edu/~nicholas), вважає, що наше суспільство погано зорієнтовано на числові характеристики речовини та енергії. До речі, в журналі Forbes Негропонте згадує маловідомий факт: Джобс був першим із тих, хто в 1980 р. дав півмільйона доларів на створення цієї медіалабораторії.
Негропонте у своїй книжці-бестселлері каже про поступовий перехід у постінформаційне суспільство. Тут ми можемо мати аудиторію, яка складатиметься лише з однієї людини. Інформація стає дуже персоналізованою. І тут Негропонте наводить цікаве спостереження. Є фундаментальна відмінність у тому, чи це звуження, зроблене за статистичними чи демографічними параметрами, чи це «я» в цифрофому вимірі. Бо «я» включає в себе інформацію, яка не має демографічного чи статистичного змісту. Він наводить приклади такого типу інформації. Це може бути адреса моєї тещі, інформація про того, з ким я вчора мав вечерю чи коли мій літак завтра відлітає. Цього ніяк не можна отримати зі статистики, на якій базуються методи звуження аудиторії для встановлення її інтересів.
До речі, близькі ідеї ми можемо побачити й у Тоффлера (див.роботу: Toffler A. and H. War and anti-war. Survival at the dawn of the 21st century.- London, 1993). Він теж каже про перехід від масової комунікації до демасифікації. І цього феномена ми ще не зрозуміли, бо не відчуваємо його повною мірою. Якщо масова комунікація базується на спрощенні продукту, щоб охопити якомога більшу аудиторію, то нішева комунікація може дозволити собі складні продукти, яких так бракує сьогодні, наприклад, на нашому телебаченні. Іншими словами перед нами перехід (можливий) від масової до високої культури, для якої може бути хоча б один споживач.
Негропонте каже про тонкі відтінки такого інформаційного пошуку. Наприклад, вам сповістять про наявність тих вин і пива, що п’ють ваші гості, яких ви очікуєте завтра. Бо вони вже були у вас раніше, і ця інформація зберігається. І ще одне цікаве зауваження дослідника: це все базується на моделі вас як індивіда, а не як частини групи, що купує відповідний тип зубної пасти.
Якщо людина постінформаційного суспільства живе і працює в багатьох місцях, то змінюється і розуміння поняття «адреса». Професії з виробництва знань не прив’язані так сильно до часу і простору, як це було раніше. І тут Україна ще пасе задніх.
Негропонте каже про синхронні комунікації (наприклад, телефонна розмова) і асинхронні (наприклад, листування). Раніше асинхронні комунікації були більш формальними, чого немає сьогодні (наприклад, електронна пошта). Він вважає, що електронна пошта зазнала бурхливого розвитку, оскільки вона відразу є й асинхронною, і такою, що читається за допомогою комп’ютера. За винятком спорту і виборів майбутні радіо і телебачення існуватимуть в асинхронному режимі. До них звертатимуться за потреби.
Сьогоднішні економічні моделі медіа базуються на введенні інформації й розваг у публіку. В майбутньому все буде побудовано на бажанні споживача, який сам звертатиметься за аналогією бібліотеки. Ця модель за потреби збільшить ризики у виробництві контенту, але одночасно якийсь контент отримуватиме набагато вищу винагороду. Мається на увазі модель Голлівуду, де лише частина фільмів приносить найвищі прибутки.
Закони авторського права застарівають. Брати платню за перегляд буде важко. В електронному світі значно легше не тільки копіювати, а й відправляти всім що заманеться.
Негропонте розповідає, що ідея його медіалабораторії почалася із зображення трьох кіл, що перетиналися на малюнку. З кожного такого кола лабораторія взяла свої характеристики. Це була аудіовізуальність із телевізійно-розважального кола; глибина знань та інформації з кола друку; а також інтерактивність комп’ютера з останнього кола. Поєднання всіх трьох і давало те, що сьогодні зветься мультимедіа. В цьому інтерв’ю він цікаво виправляє Бранда, теж відомого візіонера майбутнього, який сказав, що еліти ведуть цивілізацію. Думка самого Негропонте така: «Це є правдою після факту, а не до нього. Нинішні еліти досить часто є тими, хто має найменший вплив на цивілізацію. Але коли маєш такий вплив, ти одразу стаєш частиною нової еліти».
Відносно книжок як медіа його думка така: «Річ, яка існує тисячі років і є такою могутньою, це слово. Сила слова надзвичайна, і коли слово вмонтовано в текст, він також є могутнім, незалежно від того, як живе слово: як чорнило на папері чи сигнал на дисплеї. Слова нікуди не йдуть. Я гадаю, що аргумент книга/ не книга не є розумним, коли ти реально бачиш, що ми все одно говоримо про варіації технології дисплею. Я не проти книжок чи друку, просто ми починаємо робити "друк" в новому типі медійності».
Оскільки він щоденно отримує декілька десятків електронних листів від читачів, то кореспондент запитав, що він робить з обуреннями, які надходять поштою. Негропонте відповідає: «Я завжди надсилаю у відповідь приємне повідомлення з подякою за їхні зауваження, навіть коли вони є різкими. Далі, як правило, людина перетворюється на зовсім м’яку і вибачається. Електронна пошта є цікавим феноменом. Коли люди нападають на вас, а ви відповідаєте ввічливо, це збиває їх із пантелику».
Сьогоднішній розвиток інтернету йде у всіх напрямках. Хілліс, якого Карр називає гуру штучного інтелекту, каже в інтерв’ю New York Times, як він створює базу даних усього, що є і не для людей, а для машин: «Ми намагаємося створити світову базу даних, де буде вся світова інформація». Енциклопедія «Британніка», як і інші, наприклад, передає йому свої бази.
Карр одним із перших заговорив про наслідки, які інтернет спричинює в людині. І хоча його робота є узагальненням досліджень інших, вона акумулює багато цікавого, що нам треба знати. Книга його, що вийшла після його відомої статті «Чи робить інтернет нас дурнішими», зветься «Мілини» (див. рецензію на неї у Financial Times). Карр наводить різні приклади того, як інструментарій упливав на наше мислення. Винахід годинника змінив уявлення про час. Простір змінився після винаходу мапи. Коли погіршення зору змусило Ніцше перейти від письма до друку, його стиль радикально змінився. Мозок письменних людей відрізняється від мозку людей, що не знають грамоти. Мозок лондонського таксиста має збільшену частину для зберігання додаткової інформації.
Сам Карр (його персональний сайт – www.nicholasgcarr.com) каже про нове інтернет-мислення таке (що випливає з відсутності того рівня уваги, яке було у книжковому світі): «Приділення уваги веде до глибинних модусів мислення. Це засіб, яким ми переносимо робочу пам’ять у довготривалу. Це активує багато ментальних процесів, які дають початок концептуальному мисленню, критичному мисленню, навіть креативності. Здатність фільтрувати відволікання і переривання, а також включатися в одиночну споглядальну думку є базою для використання всього потенціалу мозку».
На запитання, чому відбувається саме так, у нього така відповідь. В минулому такі засоби, як карти, годинники чи алфавіт, теж формували наш спосіб мислення. Нині інтернет вимагає інших умінь – ковзання, переглядання, одночасної уваги до декількох завдань. Відповідно це підсилює ділянки мозку, здатні забезпечити саме це.
Дослідження професора Смолла продемонстрували, як швидко може змінюватися мозок, коли люди займаються пошуком інформації в інтернеті (його сайт – www.drgarysmall.com, хоча там немає цих статей, а лише книги). Навіть після нетривалої роботи з інтернет-пошуком дослідник помітив зміни в мозку людей.
Відносно глибини розуміння теж було проведено експерименти, коли 100 людей отримали різну інформацію про країну Малі. Одні – тільки текстову версію, інші – медіапрезентацію через веб-бразуер, треті – з відеододатками. Коли їх почали опитувати, ті, хто мав лише текст, відповіли правильно на більшу кількість запитань.
Грінфілд встановила, що розвиток одних можливостей в людини відбувається за рахунок інших здібностей. Карр бачить суттєві мінуси цього нового мислення людини. Він пояснює це так: коли людина має когнітивне перенавантаження, вона не заглиблюватиметься у більш концептуальні чи критичні модуси. Тому навіть коли суспільство визнає це нове мислення цікавим, ми все одно багато чого втратимо.
Карр у своїй книзі підкреслює: сучасні закиди, що «Війну і мир» ніхто вже не читатиме, бо він задовга для сьогоднішнього читання, краще плавати в інтернеті, помилкові. Всі ці аргументи просто допомагають тим, хто хоче жити в новому світі розірваності, характерної для життя в онлайні. Тобто новий мозок знаходить для себе нові аргументи.
Карр розповідає, що він почав писати книгу після того, як помітив: він може прочитати дві сторінки книги, а потім звертається до комп’ютера, щоб перевірити електронну пошту чи поритися в гуглі. Особливість інтернету, з його точки зору, полягає ще й у тому, що він виступив замінником багатьох інформаційних і комунікативних медіа, ставши універсальним медіа. Саме тому його функціонування і дає нам такі серйозні інтелектуальні наслідки. Поступово ми почали втрачати наші традиційні споглядальні, тихі модуси думання.
Інтернет став також виконувати функції зовнішньої пам’яті, що принесло нові наслідки. Адже зв’язки всередині нашої пам’яті досить важливі, тепер вони перестали формуватися. Коли ми думаємо, ми намагаємося поєднати те, що дізналися, з іншими думками і пам’яттю.
Друкована книга захищала від розривів світу, фокусувала увагу. Саме книга за 500 років після Гуттенберга навчила нас концентруватися, бути уважними. Сьогодні ми повертаємося в колишній розірваний світ.
В іншому своєму інтерв’ю Карр наводить цікаве спостереження. Час, який він провів онлайн, потім впливає на його поведінку і поза комп’ютером. Таким чином ми втрачаємо здатність приділяти глибоку увагу чомусь одному протягом тривалого часу. Це може бути товста книга чи участь у бесіді без заглядання весь час в iPhone. А саме глибинна увага активує глибинні процеси мислення.
Його персональне зацікавлення цими проблемами почалося зі статті, яку він написав для часопису. Саме тут він уперше заговорив про інтернет як про універсальний варіант медіа. Сьогодні ми читаємо більше, ніж у сімдесяті, коли домінувало телебачення. Але важливим виявляється не лише, що ми читаємо, але й те, як ми це читаємо.
Франція, Естонія, Коста-Ріка визнали право на доступ до інтернету фундаментальним правом людини. Але один зі впливових дослідників Серф (також відомий як один із «батьків інтернету») виступив у січні 2012 р. в New York Times зі статтею (статтю українською мовою можна почитати на сайті MediaSapiens – тут), в якій аргументує неправильність такого підходу, вважаючи, що це те саме, що визнати право на телефон фундаментальним правом людей. Інтернет – це одна з технологій, яку з часом може бути замінено іншою, сучаснішою технологією. Тому нею повинні опікуватися інженери, а не юристи.
Тобто технологія і демократія можуть іти поруч, а можуть паралельно. В п’ятдесяті, борючись проти СРСР, західні спецслужби надавали нові технологічні можливості азійським країнам, сподіваючись, що це потягне й нові політичні тиски на владу, що призведе до її демократизації. Реально ця ж аксіома працювала й у випадку перебудови, й у випадку Помаранчевої революції. І тоді, і після вирішувала не стільки реальність, скільки інформаційні акценти. До речі, Переслегін у методології холодної війни підкреслив: «Це був виключно інформаційний вплив на суспільство, причому вплив був дуже цікавим. Адже що зробила американська пропаганда? Нам не казали нічого такого, чого б ми не знали про себе. Але акценти при цьому були трохи зміненими. І цього виявилося досить, щоб одна з найвеличніших країн світу перетворилася на одну з найнещасніших, де всі, від генерального секретаря ЦК КПРС до останнього хлібороба, хотіли, щоб усе було по-іншому й не так, як було тоді». Він також згадує й експеримент зі зміни ідентичності і з боку СРСР – створення так званого радянського народу.
Як бачимо, сьогодні інтернет несе не лише здобутки, а й проблеми. При цьому, як не дивно, здобутки всім відомі, а проблеми замовчуються. Вплив інтернету на формування нашої свідомості лише підсилюватиметься. І може, прийдуть ще часи, коли книги матимуть не більше двох сторінок, бо більше вже ніхто не буде здатен читати. Тоді людству доведеться штучно утримувати касту читачів, які будуть здатні читати і переповідати старі тексти.
І навіть вже тепер можна побачити, що нові можливості, які приніс інтернет, мають і більший маніпулятивний потенціал. Стаття в англійській газеті Independent має цікаву назву – «Хто стоїть за драматичними картинками в YouTube?». В ній підкреслено, що знята під правильним кутом маленька демонстрація починає виглядати як мітинг десятків тисяч. Постріли в одному місті можуть подаватися як доказ стрільби у різних містах. Можна сказати, що відбувається не відображення, а творення реальності. І ця реальність є набагато сильнішою, ніж справжня.
Світ освоює віртуальну реальність так, як колись мандрував реальністю фізичною. Якщо там відкривали нові континенти типу Америки, то у віртуальній реальності відкривають нові континенти, пов’язані з новими формами. Книга, газета, кіно, телебачення, інтернет, – всі вони стали новими континентами, де тепер живуть люди. Адже вони проводять там достатньо багато часу. І потрапивши туди, не поспішають повертатися в реальний світ.

Оригінал знаходиться за адресою: http://www.osvita.mediasapiens.kiev.ua/material/4418